Друга субота вересня... Для бахмутчан цей день вже дуже давно асоціюється з одним із найулюбленіших свят – Днем міста. Зародившись у пізні радянськи часи як День радянської сім'ї, пізніше він став просто Днем сім'ї, а ще пізніше - Днем міста. Проходило свято за накатаною схемою: спочатку хода трудових колективів (аналог демонстрації, від якого нещодавно відмовилися - головним чином через сильне скорочення цих колективів), потім - "острівці" у парку, концерт на стадіоні та обов'язковий святковий феєрверк. В останні роки міська влада почала різноманітнити програму свята, експериментуючи з його наповненням, але суть залишалася незмінною: свято розпочиналося на центральній площі міста, далі розтікалося у верхній та нижній парки, потім концерт на стадіоні та фінальна крапка – салют.
У цьому році все не так. Замість галасливого натовпу на вулицях - вітер і самотні силуети людей, що поспішають. Замість прикрашеного міста - порожні очниці вікон, вирви, руїни та попелища. Зарослі травою до пояса газони. Уривки реклами на нікому не потрібних бігбордах. Замість музики – артилерійська канонада. Замість запаху шашликів – дим згарищ. Замість радості – небезпека та смерть. Порожні парки, порожна набережна, порожні вулиці. Замість світла у вікнах – лякаюча темрява. Тисячі бахмутчан у чужих містах - від Південної Кореї до Великобританії, щодня жадібно стежать за новинами: що ж там удома? Сотні земляків, яким вже нема куди повертатися. І надія, яка, як відомо, вмирає останньою: якнайшвидше повернутися додому.
Таким став зовсім не святковий День міста – 2022. Свято, яке ми навряд чи колись захочемо згадувати. Фото несвяткового міста – щоб ніхто й ніколи не забув жахів війни.
влажность: давление: ветер: |
